Бастовать нельзя запретить? Как украинские рабочие используют право на забастовку и какие трудности их постигнут в правовом поле » Николаевский Обозреватель
 
Николаевский Обозреватель » РАССЛЕДОВАНИЯ » Бастовать нельзя запретить? Как украинские рабочие используют право на забастовку и какие трудности их постигнут в правовом поле

Бастовать нельзя запретить? Как украинские рабочие используют право на забастовку и какие трудности их постигнут в правовом поле

Нещодавно Кабінет Міністрів України зареєстрував у парламенті проект Закону «Щодо гарантування реалізації конституційного права людини на страйк» (№4072). Пропонується вилучити зі статті 18 Закону «Про транспорт» норму про заборону страйків на підприємствах, що перевозять пасажирів, і запровадити на них загальний порядок проведення страйку. Втім, водночас змінюється стаття 24 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»: проведення страйку буде заборонено у тому числі за умов, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу «національній безпеці». Погляньмо, чому та як часто працівники вдаються до страйків, які труднощі спіткають страйкарів та які нові можливості та загрози несуть вищезгадані правові ініціативи для страйку?

Страйк є одним із небагатьох ефективних способів висловити невдоволення умовами праці. Саме зупинка працівниками виробництва дозволяє безспосередньо чинити вплив на працедавців та виробничий процес з вимогами дотримання або покращення умов праці, виплат заборгованостей із заробітньої плати або зміни керівництва. Як показує нещодавній всеукраїнський страйк аграріїв, зупинка роботи також є способом солідаризації для захисту галузевих виробничих інтересів або досягнення більш загальних соціально-політичних цілей. На користь останнього, наприклад, свідчить європейський досвід, а саме нещодавній всезагальний страйк проти політики жорсткої економії та підвищення пенсійного віку у Греції.

Бастовать нельзя запретить? Как украинские рабочие используют право на забастовку и какие трудности их постигнут в правовом поле


В Україні з 2011 року по квітень-серпень 2015 року моніторингом протестів, репресій та поступок Центру соціальних та трудових досліджень було зафіксовано щонайменше 306 страйків. До листопаду 2013 відбувалося не більше 8-ми страйків на місяць які переважно стосувались заборгованостей із заробітньої плати або трудових прав. З початком Євромайдану відбувся різкий стрибок до пікових значень: 35 страйків у грудні та 38 у лютому 2014 р. – це cтудентські страйки проти уряду Януковича-Азарова, насильства правоохоронців, непідписання угоди про асоціацію з ЄС. В подальшому кількість страйків на місяць зменшується у зв’язку із завершенням Майдану та зростанням частки ідеологічних протестів, для досягнення цілей яких страйк та його зв’язок із виробництвом мав малу значущість.

Якщо розглядати страйки відносно інших протестів, то протягом усього періоду моніторингу відбувається не більше 1-3 страйків на 100 протестів, виняток становить хіба що грудень 2013 з 4-ма страйками на 100 протестів, знову ж таки, за рахунок антиурядових протестів. З одного боку, це вказує на відносну непоширеність страйків, з іншого боку, стабільність у динаміці вказує на систематичність їхнього використання для захисту прав робітників машино- та авіабудівництва, будівельників, шахтарів, працівників комунальних підприємств та транспортників.

Окрім робітників вищезгаданих галузей, найчастіше, а саме 43 рази, до страйку вдавалися студенти. У студентських страйків є помітні особливості. По-перше, практично всі вони відбулися під час Майдану, чим і забезпечили приріст у динаміці страйків у листопаді-грудні 2013. По-друге, першочергові вимоги цих страйків стосувалися політичних рішень або питань громадянських прав, і лише згодом – навчального процесу, зокрема прийняття нового закону «Про вищу освіту». По-третє, статус страйку був сумнівним, попри проголошення студентськими організаціями всеукраїнського загального страйку, він не отримав належної підтримки як на рівні окремих університетів, так і регіонів – основна підтримка ініціативи у вигляді мобілізації відбулася у Західному та Центральному регіонах, в той час як на Півдні та Сході вона була значно меншою. Як наслідок, у деяких вищих навчальних закладах рішення про припинення навчання було ініційоване «згори» адміністрацією та часто вмотивоване другорядними неполітичними причинами.

Окрім цього, відбуваються і справжні страйки освітян та студентів. Знову набувають актуальність протести проти реструктурування навчальних закладів, для прикладу, 10 червня 2015 року студенти Львівської державної фінансової академії вирішили шляхом cтрайку висловити невдоволення наміром об’єднання їхнього навчального закладу із Львівським національним університетом ім. І.Франка.

Також у зв’язку з недофінансуванням та заборгованостями страйкували науковці. У різний час повідомляється про страйки журналістів пов’язані як зі звичними трудовими правами та невиплатою зарплат так і цензурою. У 2015 з’являються повідомлення про страйки медиків – переважно пов’язаних з недостатнім фінансуванням закладів та затримкою зарплат.

Cеред усіх страйків особливе місце займають протести транспортників. Транспортна інфраструктура виконує стратегічну роль у процесі виробництва, починаючи від перевезення сировини та робітників на підприємства, закінчуючи відправкою готових товарів. Не зважаючи на правові обмеження страйків перевізників, пов’язаних з обслуговуванням пасажирів та безперервно діючих виробництв, що передбачені Законом «Про транспорт», було зафіксовано щонайменше 49 страйків. Отже, одна шоста від усіх страйків організується саме працівниками даної галузі. У 2011-2013 році відбувалось близько 8-10 протестів транспортників, у 2014 році їх було вже вдвічі більше – 21, що пов’язано з високою протестною активністю приватних перевізинків. Приватні перевізники страйкують частіше за комунальні підприємства – ними було організовано 35 з 49 страйків транспортників за весь період моніторингу протестів. 7 з 8 страйків транспортників 2011 року стосувалися саме намірів приватних перевізників підвищити тарифи або скасувати пільги у громадському транспорті. У 2014 році відбулася подібна серія протестів – 20 з 21 страйків стосувався підвищення тарифів. Страйки державних та комунальних транспортних підприємств пасажирського перевезення переважно пов’язані із дотриманням трудових прав або ж затримкою заробітньої плати – один з найбільших таких страйків відбувся на «Київпастрансі» наприкінці 2014 року.

Водночас, проведення страйків транспортників та працівників інших галузей наштовхується на безліч правових перешкод. Загалом у Єдиному державному реєстрі судових рішень нараховується кілька десятків справ що стосуються страйків. Із них щонайменше 5 стосувалися визнання страйку незаконним і одна – поновлення працівника на роботі через акцію протесту, що не була визнана незаконним страйком. Деякі випадки пропонується розглянути далі.

Класичний приклад

Апеляційний суд Херсонської області (17.10.2012) визнав правомірною заборону страйку на МКП «Херсонелектротранс». Позов було подано проти 26 робітників. «Відповідачі розпочали страйк без дотримання відповідних процедур, обов’язковість здійснення яких визначена законом, а окрім того проведення страйку, у даному випадку, прямо заборонено законом», говориться у рішенні. Хоча факт зарплатного боргу на підприємстві було визнано.

Незначне порушення

Деснянський районний суд м. Чернігова (11.08.2010) визнав незаконним страйк тролейбусників. Позов було подано до профкому КП «Чернігівське тролейбусне управління». Відповідач зазначив, що «страйк виник стихійно», оскільки перед найманими працівниками є «значна заборгованість по зарплаті». Цікаво, що позивач апелював до несуттєвого порушення, а саме щодо строку попередження: на безперервно діючих підприємствах необхідним є повідомлення за 15 днів. Хоча насправді перевізникам пасажирів страйки заборонені законом взагалі.

Вантажні перевезення

Кіровський районний суд Кіровограда (20.06.2007) визнав незаконним страйк на ТОВ «Єлисаветградська транспортна компанія». Позов подано до профспілки. Компанія здійснювала вантажні перевезення, тому для обмеження страйку не міг застосовуватись Закон «Про транспорт». Тому власник пішов іншим шляхом. Констатувалося, що страйк, проведений без попередження адміністрації, призвів до «виникнення надзвичайної ситуації місцевого рівня».

Загроза життю та шкода державі

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (19.09.2012) переглянув справу про визнання незаконним страйку профспілки авіатехніків та інженерів авіакомпанії «Аеросвіт» (Конфедерація вільних профспілок України). У жовтні 2011 р. розпочався страйк співробітників через затримку зарплати. Незаконним страйком, на думку компанії, могло бути порушено права значної кількості пасажирів («тисячі пасажирів можуть залишитись не перевезеними з аеропортів, що також може вплинути на міжнародний імідж України як держави»). Суди першої та апеляційної інстанції чітко вказали, що страйк даних працівників прямо заборонений Законом «Про транспорт», адже вони забезпечують перевезення пасажирів. Окрім того, страйк створює небезпеку життю і здоров’ю пасажирів. У свою чергу профспілковці заявили, що припинили страйк на момент судового процесу, тому предмет спору відсутній. Касаційна скарга профспілки задоволена частково – справа направлена на новий розгляд. Серед важливих висновків – ВССУ назвав неприпустимим «превентивну» подачу позову про визнання страйку незаконним (на момент процесу працівники припинили один страйк і готувались провести новий). Сказано, що предметом позову є саме страйк, оголошений до подачі позову, а не будь-який інший, який може бути у майбутньому. Дана справа («Веніамін Тимошенко та інші проти України») дійшла до Євросуду, який констатував необхідність змінити закон про транспорт, дозволивши страйки на підприємствах, що перевозять пасажирів. Таким чином зареєстрований Кабінетом Міністрів України у парламенті проект Закону «щодо гарантування реалізації конституційного права людини на страйк» (№4072) та вилучення зі статті 18 Закону «Про транспорт» норми про заборону страйків на підприємствах покликані вирішити подібні протиріччя.

Альтернатива страйку – протестний прогул

Апеляційний суд Харківської області (22.01.2013) поновив на роботі учасника страйку на ХКП «Міськелектротранс». Позов подав водій тролейбусу, лідер профспілки «Захист справедливості» (КВПУ). Слід зазначити, що у даному рішенні власник не вимагав визнати страйк незаконним, тому предметом спору було поновлення на роботі. Згідно з фабулою, водій вийшов на роботу, а потім покинув депо і поїхав на мітинг проти недопущення реорганізації підприємства без погашення боргів із заробітної плати. Після мітингу він повернувся у депо, де відбулися збори трудового колективу. Загальний час відсутності на робочому місці не перевищував трьох годин, але його звільнили за прогул. Суд поновив працівника. Апелянт (представник міськради) наполягала, що акція протесту була незаконно організованим страйком, а звільнений працівник був членом також і «жовтої» профспілки, яка надала згоду на звільнення (у такому разі достатньо згоди одного профкому). Суд встановив, що роботодавцем не виконувався трудовий договір: понад місяць не виплачувалась зарплата, а водії примушувались до виїзду на лінію без кондуктора (доводилось паралельно виконувати його функції). Суд першої і апеляційної інстанції послалися на конвенцію МОП 1949 року №95, яка захищає право працівників на своєчасне і в повному обсязі отримання винагороди за свою працю. Причини відсутності в депо через участь у протесті суди визнали поважними.

Успіх у порядку виключення

Апеляційний суд Сумської області (14.05.2013) визнав правомірною відмову заборонити страйк на КП «Електроавтотранс». Рішення є у певному сенсі революційним: суд зазначив, що ст. 22 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» передбачає вичерпний перелік випадків визнання страйку незаконним. Таким чином, суд відмовився керуватися статтею 18 закону «Про транспорт», яка забороняє страйкувати тим, хто перевозить пасажирів. Фактично тут суд слідував тій же логіці, що і Євросуд у своєму рішенні «Веніамін Тимошенко та інші протии України» (2.10.2014): є законодавча колізія (наявність двох різних законів), яку треба вирішувати на користь працівників. Тим не менше, міська рада мала шанси на касаційне оскарження, вказавши, що Закон «Про транспорт» є більш пріоритетним, оскільки носить спеціальний характер. Але цього зроблено не було, тому рішення набуло законної сили. Парадоксально, але єдине рішення, де процедура проведення страйку визнана законною, стосується саме транспортної сфери.

Висновки

Підсумовуючи випадки із судового реєстру, можна сказати, що суди майже завжди стають на бік роботодавця, спираючись на норми закону. У інших галузях вірогідність заборони страйків приблизно така ж, як і в транспортників, адже дотриматись усіх формальностей процедури оголошення страйку досить складно (висунути вимоги, зібрати підписи, попередити власника). Дійсно, якщо застосовувати до страйків транспортників закон формально, то їм страйкувати заборонено, але навіть тут було одне виключення (рішення Апеляційного суду Сумщини).

Украй рідко страйки заборонялися через те, що вони несли небезпеку певному об’єкту, а не лише порушили процедуру. У справі «Аеросвіта» згадується шкоду іміджу держав, життю і здоров’ю пасажирів, а ще в одній справі говориться, що зупинки вантажоперевезень створили «надзвичайну» ситуацію.

Суди досить прихильно ставляться до працівників, яких звільнили за відмову працювати через порушення їхніх прав, наприклад, затримку зарплати. Якщо суд встановить, що працівники проводили «акцію протесту» (хоча вона й може бути схожа на страйк), але при цьому знаходилися на території підприємства, то поновитись на роботі цілком можливо (рішення Верховного Суду України від 28.11.2007). Серед «безпечних» тактик страйків можна навести й такий приклад, коли працівники проводять акції протесту поза межами роботи, але не більше трьох годин. За таких умов не можна звільнити за прогул, а лише винести догану за неналежне виконання обов’язків. Більше того, є справи, коли суд визнав страйк незаконним, однак зазначив, що звільнення теж було незаконним.

Плануючи страйк, робітникам необхідно брати до уваги, по-перше, що у багатьох випадках власник навіть не звертався до суду із вимогою заборонити страйк, а просто звільняв людей за прогул. Від такого сценарію може захистити незалежна профспілка, адже вона має право не дати згоду на таке звільнення. По-друге, слід розуміти, що у випадку визнання страйку незаконним, наслідком є обов’язок приступити до роботи та платити незначні судові витрати. Наприклад, у одній справі з 26 робітників було стягнено по 4 гривні судових витрат, а не накладення штрафів і застосування інших стягнень. По-третє, працівники повинні ще на початку визначитись зі способом захисту прав, чи будуть вони взагалі апелювати до права на страйк чи ні. Адже роботодавець використовуватиме будь-яку формальну «зачіпку» для оскарження страйку. Наприклад, відсутність «чітко сформованих» вимог в одній справі або ж висунення «нетрудових» вимог стосовно зміни керівництва підприємства.

Звертаючись до питання того чи стануть суди посилатись на інтереси національної безпеки при забороні страйків та чи буде простіше протестувати транспортникам у зв’язку з новими правовими змінами – в обох випадках навряд можна дати стверджувальну відповідь. Що стосується транспортників, то на них збираються поширити загальний порядок проведення страйків, який сам по собі несе багато перешкод. Що ж до змін до загального порядку страйку, то підстава заборони «національна безпека» присутня у статті 44 Конституції: «Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей». Таким чином Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» лише приводиться у відповідність до згаданої статті Конституції. Можна припустити, що після дублювання цього положення і в Законі, на нього будуть частіше посилатись. Але варто пам’ятати, що страйки не відбуваються і з інших причин.

Ознайомившись з судовою практикою, можна стверджувати, що сама процедура страйку є вкрай забюрократизованою і вже через її недотримання можна заборонити використання цієї форми протесту. Таким чином, запропоновані зміни суттєво не вплинуть на ситуацію – вже зараз будь-який страйк можливо визнати незаконним.

Поміж тим наявна статистика страйкових протестів свідчить про систематичність трудових конфліктів пов’язаних зі значними заборгованостями із заробітної плати та суворими порушеннями трудових прав, для вирішення яких страйк є чи не єдиним дієвим засобом. Звідси одним з необхідних кроків є «дерегуляція» права на страйк, що є вигідним для обох сторін трудового конфлікту: інакше працівники і далі заперечуватимуть, що їх дії мали ознаки страйку, відтак і роботодавці теж не будуть почувати себе захищеними у правовому полі.
Поделись новостью с друзьями:
Уважаемый посетитель, Мы ценим ваше мнение, оставляйте свои комментарии.

Комментарии:

Оставить комментарий